Сьогодні у день народження скульпторки про неї обов’язково згадуватимуть у Львові в її майстерні, що став музеєм. Друзі й соратники скульпторки, – а це в обов’язковому порядку її син Ярема Безніско, поет Микола Петренко, журналістка Ліда Долішня, актори Федір Стригун і Таїсія Литвиненко, – запалять свічку пам’яті та покладуть квіти на її могилу на Личаківському цвинтарі. Ще згадають про неї кияни Іван Драч, Богдан Горинь Дмитро Павличко, Ігор Никоненко…

Ще може згадають у Володимирі-Волинському, де встановлений її княжий цикл скульптур. Може у Дрогобичі, чи Богуславі, Сколе, де теж височать її пам’ятники Юрієві Дрогобичу-Котермаку, Ярославу Мудрому, князеві Святославу.

Ще обов’язково згадають у селі Бережниця Дубровицького району, де є бодай скромний, може не такого фахового рівня, як міські, але створений щирим серцем односельчан скульпторки, музей її імені. А неподалік від сільської церкви височить її Шевченко, поставлений у далекому 1964 році – до 150 з дня народження; хвилює душі мирян її Христос, котрий дивиться людям у вічі, наче питаючи: «Чи живете так, як я заповів?»

У переддень 88-річчя з дня народження Теодозії Бриж в Києві на радіо «Культура» у програмі Василя Шандро «Ранок на радіо «Культура» вели мову про незабутню Фану відомий письменник Іван Драч, в недавньому минулому – міський голова м.Богуслав Ігор Никоненко та авторка цієї статті, причетна до Бриж тим, що зібрала спогади та матеріли про скульпторку й об’єднала в книжку, яка у Дрогобицькому видавництві «Коло» має з’явитися друком цього року.

Яке має відношення до Теодозії Бриж, яка півсторіччя жила й творила у Львові Іван Федорович Драч? Таке ж, як і відомі в Україні Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Микола Петренко, Роман Іваничук, Богдан Горинь, Іван Миколайчук, Богдан Ступка, Федір Стригун, Таїсія Литвиненко, Сергій Данченко, Лесь Танюк, Ростислав Братунь, Юрко Брилинський, Володимир Глухий, Роман Кудлик, Іван Остафійчук, Володимир Патик, Еммануїл Мисько, Любомир Медвідь… І цей список з письменників, акторів, режисерів, художників і скульпторів, які у 60-70-х роках та пізніше були частими гостями її майстерні, людьми їхнього з її чоловіком, художником-графіком Євгеном Безніском, кола.

– …Такий феномен новітнього українського життя, як шістдесятництво, значною мірою викристалізувався в майстерні Фани. Там, на «неформальній каві» перебули-переговорили-загорілись фактично всі, кого іменують «шістдесятниками», – писав відомий в ті роки журналіст Павло Романюк, котрий також не раз бував у колі названих людей.

Про ці незабутні зустрічі тепер згадує Іван Федорович Драч, який з того часу, відколи у далекому 1963 році після пам’ятної зустрічі у Львівському університеті, зайшов у майстерню Бриж з Миколою Вінграновським та Іваном Дзюбою, залишив тут своє серце назавжди.

До кінця днів Фани Бриж, до кінця днів Євгена Безніска він був їхнім другом. В ефірі радіо «Культура» він розповів усій Україні, як Фана (інакше він Бриж не називає) перед його весіллям організувала йому шлюбну купіль у цілющих травах і благословила його, а допомагав їй у цьому таїнстві Євген Безніско. Приніс він у студію чимало цінного зі свого фотоархіву й звернувся у прямому ефірі із закликом до нинішнього директора Львівської галереї Тараса Возняка зробити все можливе, щоби творчість скульпторки Бриж і художника графіка Євгена Безніска була не тільки збережена, але й належно популяризувалася.

Ігорю Никоненку має завдячувати Рівненщина і зокрема Бережниця – рідне село Теодозії Бриж – за те, що саме з його легкої руки у 2010-му році там постало її авторства розп’яття Христа. Ця робота зроблена в камені на основі одного і того ж макету, що і бронзова статуя Христа біля Золочівського замку, яка встановлена в спеціальному гроті на фоні широкої в 74 квадратні метри тематичної мозаїки, викладеної чоловіком і сином Теодозії Бриж – Євгеном і Яремою Безнісками у 1995 році, ще за її життя

.

У 1939-му та 40-х роках у Золочівському замку енкаведисти розташували катівню і дорога до нього для сотень невинно закатованих людей стала останньою… Цього Христа Бриж ліпила у пам’ять про жертв сталінських репресій і у докір живим, хто й нині не боїться Бога. І він особливий. Його очі не мертві, а розплющені й дивляться людям у вічі. Колись спитав Фану Бриж Борис Возницький: «Чого твій Христос дивиться?» Вона відповіла: «Час тепер такий, що Христос має дивитися людям у вічі».

Як побачив цей пам’ятник міський голова м. Богуслав Ігор Никоненко (після того, як Безніско подарував Богуславу пам’ятник Ярославу Мудрому роботи Бриж, вони стали друзями), то захотів такого ж Христа поставити у Богуславі. Це було вже по смерті Теодозії Бриж. Спитали у Возницького, чи можна пам’ятник продублювати в камені й коли той відповів: «А чому ні?» – одразу взялися до роботи.

На скульптурній фабриці у селі Демня біля Львова міський голова Богуслава за власний кошт зробив замовлення й на в’їзді в місто вже виготовили фундамент. Проте місцеві священники Московського патріархату, як дізналися, як буде виглядати та скульптура, то в один голос заявили, що не дадуть поставити такого Христа.

«Не канонічний, мовляв, – католицький, – у нього ж ноги одним цвяхом прибиті. Як не послухаєте, поставите – поб’ємо».

Стало жаль Никоненкові потрачених коштів і зусиль. «А давайте поставимо це розп’яття у Бережниці!» – запропонував він.

Так пам’ятник, який мав стояти у Богуславі, опинився в Бережниці. Хоча тут вже чимало зусиль довелося прикласти до цього Євгенові Безніску. Бо треба було знайти можливості для побудови фундаменту, перевезення 11-тонного пам’ятника та, головне, – переконати і священників, і місцеву владу, що поставити такий пам’ятник у селі не крамола, а честь!

Щоб не дратувати ревних прихильників канонів, робітники з Демні виготовили та згори на арці приладнали православного хреста. І не забули про надпис, що це подарунок Бережниці від Ігоря Никоненка – на той час міського голови Богуслава, адже пам’ятник виготовлений за його кошт».

Так була зроблена добра і вдячна справа. Жителі Бережниці тепер пишаються цим надбанням. Адже це пам'ять про їхню славну землячку.

Що нам усім, згадуючи про Теодозію Бриж, слід ще пам’ятати в цей день?

Передовсім те, що з усієї її величезної скульптурної спадщини – а це біля 250 робіт – відлита в матеріал більш стійкий і непідвладний часові тільки якась дещиця – 32 роботи. Що, на жаль, люди не знають спадщини Бриж. Що допущені й досі не виправлені кричущі помилки у підписах її скульптур у княжому Володимирі-Волинському.

Що досі стоїть без рук вже не один рік (одну руку вандали відтяли на металобрухт, а другу довелося зняти вже музейним працівникам) в музеї-садибі Лесі Українки в Колодяжному прегарна скульптура Мавки. Що хочуть демонтувати у Львові пам’ятник Юрієві Великановичу, неправильно зараховуючи його до тих, які підлягають декомунізації.

Ще більше треба пам’ятати, – а представникам влади раджу занотувати в блокнот, до планів на майбутнє, – що найкращі творіння Теодозії Бриж – це її пластика, яка могла б прикрасити парки і сквери кожного українського міста. І ці місця стануть привабливими для мешканців тих міст: там гулятимуть матері з дітьми, там фотографуватиметься молодь, туди заходитимуть туристи.

Рівне – єдине місто в Україні, де є вулиця Теодозії Бриж. Але немає в ньому жодного пам’ятника талановитої землячки. Тож нашій рівненській владі також є що записати у свій блокнот